[...] — У мене для тебе є одна пропозиція. — Воно нахилилося вперед, як ото робить моя подружка Ейпріл, коли хоче розповісти мені якийсь секрет. Хоч навіть її секрети нічого й не варті, їх навіть справжніми секретами не назвеш. — Якщо ти нікому про мене не розкажеш, то я зцілю твої очі.
— Забирайся геть із міста!
Воно кілька разів кліпнуло.
— Саме це я і намагаюся зробити.
— Ти ж на це не здатен!
— Чому?
— Бо, знаєш, ніхто ще не зміг нічого вдіяти з моїми очима, крім як виписати окуляри.
— Я маю є певні здібності. Ти будеш бачити, якщо лиш…
— … нікому про тебе не розповім?
— Саме так. Потрапляння точнісінько у ціль.
— А як мені бути певним, що я не лишуся сліпим? А може ти як ті продавці в телемагазинах, які багато чого обіцяють, але то все пусті балачки?
Воно наполегливо продовжувало вмовляти мене.
— Я б ніколи не зробив такого зі створінням, яке не заподіяло мені жодної шкоди.
— Тобто, якби я тебе скривдив, то ти б позбавив мене зору?
— Тобі не конче знати відповідь на це запитання.
— А якщо ти повернеш мені гарний зір, і я нікому про тебе не розповім, то ти заберешся звідси?
— Саме так! [...]