Who cast that first fateful tomato that started the La Tomatina revolution? The reality is no one knows. Maybe it was an anti-Franco rebellion, or a carnival that got out of hand. According to the most popular version of the story, during the 1945 festival of Los Gigantes (a giant paper mâché puppet parade), locals were looking to stage a brawl to get some attention. They happened upon a vegetable cart nearby and started hurling ripe tomatoes. Innocent onlookers got involved until the scene escalated into a massive melee of flying fruit. The instigators had to repay the tomato vendors, but that didn't stop the recurrence of more tomato fights—and the birth of a new tradition.
Fearful of an unruly escalation, authorities enacted, relaxed, and then reinstated a series of bans in the 1950s. In 1951, locals who defied the law were imprisoned until public outcry called for their release. The most famous effrontery to the tomato bans happened in 1957 when proponents held a mock tomato funeral complete with a coffin and procession. After 1957, the local government decided to roll with the punches, set a few rules in place, and embraced the wacky tradition.
Though the tomatoes take center stage, a week of festivities lead up to the final showdown. It's a celebration of Buñol's patron saints, the Virgin Mary and St. Louis Bertrand, with street parades, music, and fireworks in joyous Spanish fashion. To build up your strength for the impending brawl, an epic paella is served on the eve of the battle, showcasing an iconic Valencian dish of rice, seafood, saffron, and olive oil.
Today, this unfettered festival has some measure of order. Organizers have gone so far as to cultivate a special variety of unpalatable tomatoes just for the annual event. Festivities kick off around 10 a.m. when participants race to grab a ham fixed atop a greasy pole. Onlookers hose the scramblers with water while singing and dancing in the streets. When the church bell strikes noon, trucks packed with tomatoes roll into town, while chants of "To-ma-te, to-ma-te!" reach a crescendo.
Then, with the firing of a water cannon, the main event begins. That's the green light for crushing and launching tomatoes in all-out attacks against fellow participants. Long distance tomato lobbers, point-blank assassins, and medium range hook shots. Whatever your technique, by the time it's over, you will look (and feel) quite different. Nearly an hour later, tomato-soaked bombers are left to play in a sea of squishy street salsa with little left resembling a tomato to be found. A second cannon shot signals the end of the battle. | Хто ж кинув той перший фатальний помідор, після якого почалась революція «La Tomatina»? Цього вже ніхто не знає. Може це було повстання проти генерала Франко або просто під час карнавалу щось пішло не так? Згідно з найбільш популярною версією, в 1945 році, під час параду гігантських ляльок з пап'є-маше «Los Gigantes», місцеві мешканці затіяли колотнечу просто щоб прославитись. Натрапивши на візок вуличного торговця овочами, вони почали жбурляти один в одного помідорами. До події долучилися глядачі, і почалась справжня баталія з застосуванням літаючих овочів в якості холодної зброї. Винуватцям довелося відшкодувати збитки продавцям помідорів, але з того часу народилась нова традиція, і томатні битви повторюються в місті кожен рік. В 1950-х роках, з остраху масових заворушень, влада то забороняла томатні бої, то дозволяла їх, то знову забороняла. За порушення цієї заборони в 1951 році кілька місцевих мешканців навіть потрапили до в’язниці, однак згодом громадськість домоглася їх звільнення. Найвідоміша акція протесту проти подібних заборон мала місце в 1957 році, коли городяни влаштували театралізовані похорони помідорів — зі справжньою труною і чисельною жалобною ходою. Після 1957 року міська адміністрація нарешті змирилась з неминучим і дозволила проводити томатні бої, хоча і з певними обмеженнями. Томатне побоїще є центральною подією фестивалю, але свята тривають цілий тиждень. В цей час вшановують небесних заступників Буньйоля — Діву Марію та святого Людовика Бертрана. Як зазвичай в Іспанії, все це супроводжується вуличними парадами, веселою музикою та феєрверками. Напередодні томатної битви майбутніх учасників пригощають традиційною валенсійською стравою «паелья», що готується з рису, морепродуктів, шафрану та оливкової олії. У наші дні під час проведення фестивалю панує абсолютна свобода, але все ж таки підтримується певний порядок. Організатори навіть вивели для томатних боїв спеціальний сорт малоїстівних помідорів. Свято починається близько 10 години ранку. Спершу проводиться традиційне змагання, під час якого кілька осіб намагаються влізти на намилений стовп, де на переможця очікує славнозвісний іспанський делікатес — хамон. Завдання ускладнюється тим, що небайдужі глядачі поливають учасників водою зі шлангів. Решта учасників фестивалю просто співають і танцюють на вулицях. Коли церковні дзвони проб'ють полудень, у місто в'їжджає низка вантажівок з помідорами. У цей момент вигуки «То-ма-ти, то-ма-ти!» зазвичай досягають максимальної інтенсивності. Потім лунає постріл з водяної гармати, це сигнал до початку головної події — жбурляння і роздавлювання помідорів — несамовитого бою, де всі воюють проти всіх. Прицільні кидки з далекої відстані, вистріли прямою наводкою, бокові удари з середньої дистанції — яку б тактику не використовував учасник, після закінчення битви він будете виглядати (і почуватися!) зовсім інакше, чим на початку. Приблизно за годину всі будуть плавати у справжньому морі томатного соусу, а на вулиці неможливо буде знайти жодного цілого помідора. Другий постріл з водяної гармати є сигналом до закінчення томатного побоїща. |